Сумчанин Ігор Набок загинув, захищаючи Україну

Сержант 24-ї окремої механізованої бригади ім. короля Данила ЗСУ. Загинув 31 травня 2022 р. поблизу населеного пункту Комишуваха Сіверськодонецького району Луганської області.

Ігор народився у Сумах у сім’ї військового. Закінчив сумську ЗОШ № 15, тут його добре пам’ятають вчителі. Розповідають, що був юнаком жвавої натури з різноманітними інтересами – захоплювався тваринами, займався різними видами спорту.

Спортивні уподобання Ігоря були такі, що передбачали контакт з природою та вихід із зони комфорту – в різні періоди він захоплювався підводним зануренням з аквалангом, пізніше – гірськими походами. Побував у Карпатах, на Тянь-Шані, на Кавказі, мріяв про Ельбрус. Словом, вгадується людина з хистом до життя, потребою позитивних вражень і пригод. Це щодо довоєнних років. Та ось якими словами згадували Ігоря бойові побратими: “Ігор був доброю людиною, завжди з усмішкою. З усмішкою пішов на війну, з усмішкою і загинув. Дуже хорошим другом був, наставником”.

Про інші аспекти довоєнного життя життя – кілька стислих анкетних рядків. У 2011 році був призваний на строкову військову службу, де отримав звання сержант. У той самий час проходив навчання у Навчальному центрі пожежної безпеки ЗСУ. Закінчив Державний університет податкової служби України, факультет «Державні фінанси», здобув освітній ступінь магістра. Працював за фахом у різних установах та організаціях у м. Київ.

Військовий шлях Ігоря Набока виявився коротким, хоча побратими, прощаючись із ним, казали: “На війні він зробив дуже багато”. Воювати Ігор почав з першого дня російського вторгнення, у Києві, де тоді жив і працював. Добровільно вступив до лав київської тероборони, захищав місто, допомагав людям евакуюватись. Згадує побратим, який тоді був з ним разом: “Перші наші бої – так воно і було – лише п’ять автоматів на всіх. Ігор задню не дав — він пішов у бій. Коли ми Київ відбили, ми ще не підписували контракти, були добровольцями. Коли з’явилася можливість піти в армію, Ігор перший сказав: “Я піду”. Через деякий час його мобілізували до ЗСУ. У складі 131-го батальйону 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила разом з побратимами обороняв Попасну і Лисичанськ Луганської області. Про обставини загибелі відомо тільки те, що 31 травня 2022 року поблизу Комишувахи потрапив під танковий обстріл росіянців. Загинув разом з ще чотирма побратимами.

Поховали захисника 8 червня 2022 року з воїнськими почестями у місці родинного поховання на кладовищі по вулиці Прикордонній. Прощалися з ним бойові побратими, рідні та близькі. Люди згадували про те, про що, зазвичай, не говорять, поки людина поруч.

“Він дуже був вихований, мужній із самого початку, був стриманим, багато ніколи не говорив, дуже любив маму. У Лариси залишилося лише небо і наша Україна, і більше нікого немає”, — говорила знайома родини Ольга Линник.
Хрещена Ігоря, Надія Капоріна згадувала: “Він мені писав: “Хрещена, не переживай, у мене все добре. Ми тут природою милуємося, а насправді він був у гарячій точці. Це — люблячий син, любляча дитина. Я його знала маленького, він дуже хороший хлопчик”.

Про таке коротке, обірване війною життя важко розповідати. Але з простих і щирих слів, сказаних про людину, можна зрозуміти, яким він був і яким міг би стати. Але пішов з життя, заради кожного з нас.

Рішенням СМР присвоєно звання «Почесний громадянин міста Суми».

Вічна пам’ять і подяка захисникові!